Панфілов Костянтин Костянтинович народився 30 листопада 1914 р. в м. Муром Горьківської області і після закінчення Муромської залізничної школи (1931 р.) пройшов трудовий шлях від електрика тресту «Івсантехстрой» (1931-1938 рр.) до декана факультету.

У 1938 році Панфілов К.К. закінчив з відзнакою Ленінградський електротехнічний інститут сигналізації і зв'язку Народного Комісаріату шляхів сполучення (НКПС) і працював на посадах спочатку інженера, а потім начальника відділу СЦБ Ташкентської залізниці (1938-1940 рр.). У 1940 році перейшов на роботу в Ташкентський інститут інженерів залізничного транспорту, де працював спочатку старшим лаборантом, а потім асистентом.

З 1943 року його трудове життя цілком пов'язана з роботою в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту. Він працював асистентом, старшим викладачем, доцентом кафедри «Станції, вузли, СЦБ і зв'язок». З 1946 по 1949 виконував обов'язки завідувача кафедри СЦБ і зв'язку ХІІТ.

З 1 листопада 1960 призначається деканом факультету автоматики, телемеханіки та зв'язку (АТЗ) ХІІТ, а з 1964 року − завідувачем кафедри «Розрахунково-обчислювальні машини та пристрої». Очолюючи факультет і кафедру, багато уваги приділяв організації навчального процесу, підбору, виховання та розставлення кадрів, розвитку матеріально-технічної бази навчальних лабораторій, виховної роботи серед студентів і співробітників факультету. Плідна робота Костянтина Костянтиновича по вихованню і підготовці фахівців залізничного транспорту неодноразово відзначалася в наказах керівництва ХІІТ і Південної залізниці.

Науково-дослідна робота доцента Панфілова К.К. була орієнтована на вдосконалення систем управління та регулювання пристроями автоматики та телемеханіки на станціях і перегонах.

Нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», знаком «Почесний залізничник» (1960 р.).

Цимбал Микола Трохимович народився 30 листопада 1919 р. в селі Ново-Миколаївка Лозівського району Харківської області в сім'ї залізничника.

З 1935 по 1939 рік навчався в Харківському технікумі зв'язку. З 1940 по 1945 рік був в рядах Робітничо-Селянської Червоної Армії на Камчатці і Курилах. Після демобілізації переїхав до Харкова, де спочатку працював в технічній школі, а потім навчався в Харківському політехнічному інституті (ХПІ). Навчання закінчив в 1953 році з відзнакою і вступив до аспірантури. У 1959 році захистив дисертацію і отримав вчений ступінь кандидата технічних наук. У ХПІ працював на різних посадах: асистентом, старшим викладачем, в.о. доцента і деканом радіо факультету.

Як відомий фахівець в області передачі радіосигналів з 1963 по 1965 рік був відряджений в Монгольську Народну Республіку (МНР), де в університеті міста Улан-Батор готував викладачів для читання лекцій з радіотехнічних дисциплін. За успішну підготовку кадрів в МНР був нагороджений монгольською медаллю «Бід Ялав».

З 1965 по 1967 роки Цимбал Н.Т. працює доцентом кафедри, а потім з 1967 по 1970 рік − завідувач кафедри «Конструювання мікромініатюрної радіоапаратури» ХПІ.

З 1970 року, після обрання за конкурсом на посаду завідувача кафедри, та до виходу на пенсію в 1980 році, працював у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту (ХІІТ) спочатку на кафедрі «Електроніка та обчислювальна техніка», а потім доцентом на кафедрі «Транспортний зв'язок» (1978-1980 рр.). Під час роботи в ХІІТ віддав багато сил, знань і енергії справі підготовки висококваліфікованих фахівців для залізниць, брав активну участь в організації навчально-лабораторної бази кафедри та вдосконалення навчального процесу.

Неодноразово заохочувався керівництвом ХПІ та ХІІТ, а як учасник Великої Вітчизняної війни був нагороджений п'ятьма медалями, в тому числі медаллю «За відвагу».

Філіппенко Ігор Григорович народився 20 вересня 1935 р. в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Після закінчення в 1958 р. Харківського політехнічного інституту працював на підприємстві п/я №67, потім у конструкторському бюро електроприладобудування (сучасний «Хартрон»).

Ці роки − з 1959 по 1970 − були часом творчої праці по створенню ракетного щита країни, розробці систем управління ракетоносіїв стратегічного призначення.

У 1965 р. без відриву від виробництва захистив кандидатську дисертацію. Робота в конструкторському бюро електроприладобудування поєднує з викладанням в Харківському інституті радіоелектроніки, працює зі спеціальною групою студентів − майбутніх працівників підприємства. Вчене звання доцента має з 1969 року.

Викладацьку діяльність у вищій школі починає в 1970 р. доцентом Харківського інституту радіоелектроніки. У 1975 р. обирається завідувачем кафедри «Обчислювальна техніка та системи управління» Харківського інституту інженерів залізничного транспорту. Докторська дисертація (1986 р.) відкривала новий науковий напрям, що не має вітчизняних і закордонних аналогів в області побудови високонадійних, відмовостійких і живучих імовірнісних детермінованих нейроподібних (нейрокомп'ютерних) обчислювальних і керуючих нейромереж, заснованих на нових принципах. Наукова цінність дослідження підтверджена 9 авторськими свідоцтвами.

Автор понад 200 наукових публікацій, 3 навчальних посібників, присвячених мов програмування і методів обчислення на персональних електронних цифрових обчислювальних машинах. Має 12 авторських свідоцтв. Бере участь і виступає з науковими доповідями на багатьох міжнародних конференціях і симпозіумах в тому числі: на 11-му всесвітньому конгресі «Автоматичне управління на службі людства» (1990 р.); на симпозіумі «The RNNS / IEEE Symposium on Neuroinformatics and Neurocomputers» (1992 р.), на третій міжнародній зустрічі зі штучного інтелекту в управлінні у реальному часі, яка проводилася під егідою Лоуренсовської національної лабораторії США (1991 р.) «Побудова нетрадиційних імовірнісних детермінованих структур для управління і розпізнавання образів» та ін. Під його керівництвом захищені 12 кандидатських і докторська дисертації.

Нагороджений медалями «За доблесну працю», «Ветеран праці», знаком «За відмінні успіхи в роботі», значком «Почесному залізничнику».

Професору Філіппенко Ігорю Григоровичу в 1994 році за значний особистий внесок у побудові національної освіти, розвиток наукових досліджень, впровадження сучасних форм навчання і виховання молоді присвоєнопочесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Він обраний академіком Української Академії Інформатики (1998 р.). Дані про нього увійшли в біографічний словник «Видатні педагоги вищої школи м.Харкова». З 2008 року по грудень 2013 року − головний редактор "Східно-Європейського журналу передових технологій", а з січня 2014 року − Honorary Editor of Scientific Journal "Eastern-European Journal of Enterprise Technologies", що індексується НБД Scopus.

Бантюков Сергій Євгенович народився в 1969 році. У 1986 році закінчив середню школу із золотою медаллю і вступив до Харківського інституту інженерів залізничного транспорту на факультет АТЗ. У 1988 - 1989 рр. служив у збройних силах.

Має вищу освіту у двох професійних напрямках. У 1992 році закінчив ХІІТ за фахом «Автоматика, телемеханіка та зв'язок на залізничному транспорті» за спеціалізацією «Мікропроцесорні інформаційно-керуючі системи». У 2012 році отримав диплом за спеціальністю «Економіка підприємства».

З 1992 по 1995 рік − аспірант кафедри обчислювальної техніки та систем управління. У 1995 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1999 році присвоєно вчене звання доцента кафедри обчислювальної техніки та систем управління. З 2007 року працює завідувачем кафедри обчислювальної техніки та систем управління.

Є автором понад 50 наукових та навчально-методичних праць, в тому числі 4-х авторських свідоцтв, 2-х деклараційних патентів на винахід, 3-х патентів на корисну модель. Є автором підручника і 2-х навчальних посібників з грифом МОН.

Нагороджений знаком «За сприяння розвитку південно-західної залізниці» та Подякою начальника Південної залізниці.

Напрямок наукової діяльності: розробка систем і методів забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті. Завідувач кафедри докладає багато зусиль для формування викладацького складу, підвищення його професійного рівня, перебудови навчального процесу, науково-дослідній роботі, розвитку лабораторної бази.